КОХА́НЕЦЬ, нця, ч.
1. Чоловік, що перебуває в позашлюбному зв’язку з жінкою або дівчиною. [Анна:] Мені не байдуже, щоб тут мене взивали подвійною вдовою — і по мужу, і по коханцю! (Л. Укр., III, 1952, 389); Олена.. вже міцно схопила довгожданого коханця за огривок і струсонула його при цьому, мов добрий дядько (Гончар, Таврія.., 1957, 153).
2. Те саме, що коха́ний 2. Нещасний коханець край брами У розпачі голову стиснув руками. «..Не любить мене чарівниця-дівчина!» (Л. Укр., І, 1951, 110); Кохана вмирає, не знісши сили любовного почуття, яке висловив їй коханець (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 66).
3. розм. Те саме, що песту́н 1. — Араб! — каже Шахай, сідаючи в сідло. — Не араб! — кричить збоку Соса, б’ючи по гриві свого коханця (Ю. Янов., І, 1958, 167).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 313.