КОЦ, а, рідше КОЦЬ, я, ч., розм.
1. Грубе вовняне однотонне вкривало з начісками. Довго я качалась в постелі, загорнувшись коцем з головою, щоб зогрітися (Мирний, IV, 1955, 348); — Осьде маєш коц і простирало,— крикнув [наглядач], кидаючи ті речі фігурці на голову і майже до землі її пригнітаючи (Фр., II, 1950, 341); Ярема і Кемпер їхали в одних санях. Лежали на сіні, вкритім теплим гуцульським коцем (Загреб., Шепіт, 1966, 89); // рідко. Покривало на ліжко з якої-небудь тканини. У.. кутку.. — ліжко, заслане м’яким шовковим коцем (Мирний, II, 1954, 232).
2. Ворсовий пристрижений однобічний килим. Лави і над ними стіни були вкриті коцем (Стор., І, 1957, 234); З другої половини XVI ст. з’являються назви «коц» і «ліжник», які .. означали окремі види килимів (Нар. тв. та етн., 2, 1961, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 314.