КОЧОВИ́ЩЕ, а, с. Стоянка кочовиків (у 1 знач.) і територія, де вони кочують. Далі бранця не питав він, Всіх половців навертав він, В кочовища поспішив (Фр., XIII, 1954, 374); Обважнілий ясиром, .. повертається [ширинський бей] до своїх кочовищ (Тулуб, Людолови, І, 1957, 136).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 315.