КПИ́ТИСЯ, кплю́ся, кпи́шся; мн. кпля́ться; недок., з кого — чого, над ким — чим, розм. Те саме, що кепкува́ти. Женися, козаче, женися, З мене, молодої дівчини, не кпися (Чуб., V, 1874, 78); Не впору був твій плач і сміх не впору. То й кпились люди з сліз і сміху твого (Фр., XIII, 1954, 127).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 318.