КРА́ДЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до кра́сти. Якби взять І всю мізерію а собою. Дідами крадене добро, Тойді [тоді] оставсь би сиротою 3 святими горами Дніпро! (Шевч., І, 1951, 331); // у знач. прикм. Мужики везли крадену пшеницю (Н.-Лев., III, 1956, 171); Старий Щербина, бувало, обдурював на ярмарках.. кучматих румунських циган.., які нерідко з краденими кіньми перебиралися з королівства на Поділля (Стельмах, І, 1962, 69); // у знач. ім. кра́дене, ного, с. Чужі речі, привласнені таємно. Плавні були добрим місцем до схованки краденого (Коцюб., І, 1955, 375).
Кра́дене весі́лля, заст.— таємне одруження без, згоди батьків. [Горпина Корніївна:] Так оце у вас крадене весілля, ховане вінчання! (Н.-Лев., II, 1956, 526); Кра́дений шлюб — шлюб після викрадення нареченої в батьків.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 319.