КРА́НЕЦЬ, нця, ч., мор.
1. Колода або набитий клоччям і обплетений мотузком мішок, який вивішують за борт судна для пом’якшення ударів об інші судна, причали тощо. Боцман з матросами готувалися закидати на берег швартові кінці та спускати.. «м’які кранці» (Трубл., III, 1956, 106); Червонофлотці з боцманської команди.. в’яжуть мати, кранці і швабри (Ткач, Крута хвиля, 1956, 119).
2. тільки мн. Місце для зберігання снарядів на палубі військового корабля.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 323.