КРА́СЕНЬ, кра́сеня і кра́сня, ч.
1. Уродливий хлопець, чоловік; уродливець. Смільчака такого, такого красеня, .. як цей хлопчик удався, пошукати по цілім широкім і великім світі (Вовчок, І, 1955, 346); Се був високий, вродливий парубок.. — ідеал сільського красеня (Фр., IV, 1950, 454); Чорний чуб і невеликі темні вуса робили з нього красня (Мик., II, 1957, 284).
2. Про того, хто виділяється своєю красою, про щось гарне. Огнем тремтячим блиснула луска,— Але.. правиця відпуска У темну воду красня золотого (Рильський, II, 1960, 121); Спочатку нічого не бачила [Софія] там, окрім круторогих красенів-волів (Гончар, Таврія, 1952, 138); Добре тобі, місяцю ясний, Добре тобі, красеню світлий (Мур., Лірика, 1954, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 326.