КРАСНОМО́ВНИЙ, а, е.
1. Який володіє красномовністю. Нестямний ляск у долоньки привітав красномовного пана за його річ (Мирний, III, 1954, 389); Красномовний лісник оволодів увагою аудиторії (Дмит., Наречена, 1959, 203); // Який характеризується доладністю, майстерністю (про мовлення). Нічна пізня доба, чарка горілки.. додають красномовності навіть не красномовній розмові мовчуна о. Мойсея (Н.-Лев., І, 1956, 120); // ірон. Який відзначається пишномовністю, але не має глибокого змісту. На простих селянських щитах не було Девізів гучних красномовних (Л. Укр., І, 1951, 354); Шевченко з обуренням відмітає красномовні ліберальні базікання про мирні шляхи ліквідації кріпосництва в Росії (Слово про Кобзаря, 1961, 127).
2. перен. Зрозумілий без слів. Буває час, де потрібніше красномовне мовчання, ніж говірке слово (Н.-Лев., І, 1956, 137); Вигуками й красномовними жестами вони розповідали, що тут уже були руські (Гончар, III, 1959, 91); // Промовистий, виразний (у 2 знач.). Народ давав назви річкам красномовні, сповнені великого змісту (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 90).
3. перен. Переконливий, яскравий. Ти рости, пшенице повна,— красномовна наша міць! (Тич., І, 1957, 203); Нам приклади свідчать рясні й красномовні: Поспішність — успішності ворогом є (Перв., II, 1958, 358); Факт вельми показовий і красномовний: чудова пісня українського Кобзаря прийшла вперше до білоруського гусляра Янки Купали з рідних фольклорних джерел (Рад. літ-во, 5, 1958, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 328.