КРАЄ́ЧОК, чка, ч. Зменш.-пестл. до край1 1. Станеш на краєчку Шевченкової гори — і перед очима розстилаються дивно гарні картини за Дніпром (Н.-Лев., II, 1956. 384); Якраз на виду, на самому краєчку колиски, висіла.. шапочка й сорочка (Л. Янов., І, 1959, 46); Лише краєчком [санок] черкнула Зінька Єгорові санчата, і він перекинувся в сніг (Шиян, Баланда, 1957, 10).
◊ Крає́чком ву́ха чу́ти (почу́ти і т. ін.) — те саме, що Кра́єм ву́ха чу́ти (почу́ти і т. ін.) (див. край1). Артамонов сів осторонь, йому цікаво було хоч краєчком вуха почути, що діється на будові (Дмит., Розлука, 1957, 293); Крає́чком о́ка ба́чити (поба́чити, диви́тися, помі́тити і т. ін.) — те саме, що Кра́єм о́ка ба́чити (поба́чити, диви́тися, помі́тити і т. ін.) (див. край1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 320.