КРЕ́ВНО, присл., розм.
1. Те саме, що кро́вно. Любить і звір свою дитину. Але поріднитися душею, а не кровно може тільки людина (Довж., І, 1958, 259); З тобою [російським народом] недолі нас кревно з’єднали (Стар., Вибр., 1959, 9).
2. рідко. Щиро, старанно, пристрасно. Хто робить кревно, той ходить певно (Укр.. присл.., 1955, 81); Ми мирні люди, та у нас серця За кожне горе кревно вболівають (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 117); // Дуже гірко. Припавши до подушки, кревно і голосно заголосила [Христя] (Мирний, III, 1954, 358).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 331.