КРЕ́КНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до кректа́ти. Спочатку Семен хотів випити маленькими ковточками.., але не втерпів і вихилив цілу разом і хрипко-голосно крекнув: «а-а-а»! (Л. Укр., III, 1952, 668); Здоровкаючись з Куликом.., Оленчук жартома так здавив йому долоню, що той аж крекнув (Гончар, II, 1959, 13); Крекнув селезень.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 333.