КРЕСА́ЛО, а, с. Залізне або сталеве знаряддя для викрешування вогню з кременю. За пояс лико одвічало, На йому висів гаманець; Тютюн і люлька і кресало. Лежали губка, кремінець (Котл., І, 1952, 130); Їх очі стрілись на мент, як кремінь і кресало у злій боротьбі (Коцюб., 11, 1955, 301); Мар’ян кладе дрівця у піч, виймає з кишені кресало, кремінь і губку (Стельмах, І, 1962, 178).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 335.