КРИВИ́ТИСЯ, кривлю́ся, кри́вишся; мн. кри́вляться; недок.
1. Ставати кривим; викривлятися (у 1 знач.), згинатися. А ти, дубе, кріпись… Не хились, не кривись (Рудан., Тв., 1956, 60); // Утрачати симетричний вигляд; схилятися набік, перекошуватися. Хати старіли, кривилися, .. оселі дірчавіли — осувалися… (Мирний, IV, 1955, 241); Валя підвелася.. Плечі її трохи кривилися (Епік, Тв., 1958, 380).
2. перен. Робити гримаси, виражаючи незадоволення, презирство, а також від болю тощо. Тітка кривилась і потиху нарікала на «дармоїдів» (Фр., VI, 1951, 269); Юзя не кривилась, не хлипала по-дитячому (Л. Укр., III, 1952, 658); Начальник стояв ззаду, морщився, кривився, шморгав носом, затуляючись хусточкою (Вас., І, 1959, 204); Кривилася теща, подаючи до столу чужі миски та полумиски (Збан., Сеспель, 1961, 405); Вікторія кривилася, але терпляче переносила біль (Хижняк, Тамара, 1959, 221).
3. з кого, над ким. Те саме, що передра́жнювати; перекривляти. Балабуха.. мав таку природню міну в устах, неначе кривився з кого, закопиливши спідню губу (Н.-Лев., III, 1956, 15); Смішно ж було дивитися.. на Остапа: так часто кривиться.. хлопець над своїм дужим товаришем (Мирний, IV, 1955, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 340.