КРИ́ТИСЯ, кри́юся, кри́єшся, недок.
1. Те саме, що хова́тися1 1. Криється в пожарі За костьолом. Хто ж це такий? (Шевч., І, 1963, 136); * Образно. Угорі так яро сяють зорі, ні одна не криється за хмари (Л. Укр., І, 1951, 237); // Знаходячись за чимось або в чомусь, бути невидимим для зору. Лодії [човни] князя Святослава, які досі крились у очеретах.., рушили вгору (Скл., Святослав, 1959, 355); Що криється там, за горбами та невеликими, розритими струмками видолинками? (Трубл., І, 1955, 159).
Кри́тися з оче́й — зникати з поля зору, ставати невидимим. Прочанин.. спускається стежкою в яр і криється з очей (Л. Укр., III, 1952, 144).
2. перен. Бути в чомусь, не проявляючись відкрито. — Дивись, який! Може, там ще в йому й нечиста сила криється! (Барв., Опов.., 1902, 427); Тут традицій — стільки криється! Лиш торкни ти їх, збуди! (Тич., II, 1957, 130); Зародки елементів нового криються в старому, як метелик у коконі (Еллан, II, 1958, 126).
3. з чим. Приховувати що-небудь від інших; таїти. Вона крилася з тим, добром від усіх і рада була, що ніхто її не чіпає (Мирний, IV, 1955, 119); Дивувалися громадяни його знанню в садівництві, тим більше.., що він не крився з тим знанням (Фр., VI, 1951, 34); // без додатка. Таїтися. Довірливо, не криючись, говорили вони [перехожі], що тікають з тих або інших таборів (Гончар, IV, 1960, 72).
4. Ховатися, щоб уникнути якоїсь небезпеки; переховуватися. Тоді вона побачила, від чого Йосип тікав, від чого крився у москалях (Мирний, IV, 1955, 94); От і дочекався він того часу, коли навіть вночі мусить критися на своїй Україні від людей (Стельмах, II, 1962, 80).
5. чим. Те саме, що укрива́тися; покриватися. У неділю вранці-рано Поле крилося туманом (Шевч., І, 1951, 310); Сині губи [графа Потоцького] крилися білою піною (Стар., Облога.., 1961, 40); Прив’яла папороть ще зеленіє, Та.. памороззю криється трава Уранці-рано (Рильський, II, 1960, 147).
◊ Кри́тися забуття́м див. забуття́.
6. Пас. до кри́ти 2, 3, 8.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 351.