КРИХА́, и́, ж., розм., рідко. Те саме, що кри́хта 1, 2. Я навіть чую, як він [хліб] дихає. Зеленим зводиться лицем. Щоб серце радувать не крихою, Не перецвілим сухарцем (Мал., Полудень.., 1960, 126); За тую криху — мало гріху! (Номис, 1864, № 113).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 352.