КРИХКИ́Й, а́, е́.
1. Який легко кришиться, розсипається. Земля була грудчаста й крихка (Смолич, II, 1958, 92); Весь ліс — в інеї, в крихкому, казково розкішному уборі (Гончар, II, 1959, 136); * Образно. Те слово.. було якесь легке, крихке, порожнє (Коцюб., II, 1955, 287); Все виявилося крихким у житті Семена Архиповича Шульги (Рибак, Час.., 1960, 404); // Який не відзначається міцністю; трухлявий (про дерево тощо). Вітер.. сторуко ухопив дерево за крихкий стовбур (Епік, Тв., 1958, 166).
∆ Крихки́й мета́л — метал, що не піддається куванню, кришиться при ударі.
2. перен. Те саме, що крихкоті́лий; тендітний. Орест Білинський.. дивувався, що вона, така тендітна, така крихка, вродила аж п’ятеро.. здоровенних істот (Вільде, Сестри.., 1958, 175); Виснажлива хвороба зробила його якимось крихким, тендітним — в обличчі ні кровинки, руки, мов тріски (Гончар, II, 1959, 132).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 352.