КРИХКОТІ́ЛИЙ, а, е.
1. Який має слабке здоров’я, худеньку постать; тендітний, крихкий (у 2 знач.). Максим сидів на кормі, де вчора тулилася до борту худорлява й крихкотіла Медже (Тулуб, Людолови, II, 1957, 201); До нас ішов тонкий, крихкотілий юнак, незручно переступаючи з ноги на ногу (Трип., Дорога.., 1944, 21).
2. Огрядний, опасистий, із в’ялим, пухким тілом. Не вірилось, що така крихкотіла людина, як Давид Маркевич, може так швидко орудувати лопатою (Шовк., Інженери, 1956, 379).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 352.