КРИ́ЦЕ́ВИЙ, а, е.
1. Зробл. з криці (у 1 знач.); сталевий. Ще й сідла там були..,— ах, які сідла!..— і крицеві панцири (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 175); Крутиться довгий гранчастий бур, вгризається в руду крицевим зубом… (Ткач, Плем’я.., 1961, 238); Крицевий спис; * Образно. Ким підказані співцеві ті слова крицеві? (Уп., Вірші.., 1957, 114).
2. Який має колір криці; світло-сірий. Крицевого кольору полотнище; // Такий, як у криці. Очі [ворога] блиснули холодним крицевим блиском (Донч., II, 1956, 536).
3. перен. Твердий, міцний, як криця. Ведмідь підчепив [вовка] своїми крицевими кігтями і розпоров йому живіт (Гжицький, Опришки, 1962, 190); В нас мускули крицеві (Бичко, Вогнище, 1959, 265); // Незламний, стійкий. Чернець духу кріпкого, побожності непорушної, волі крицевої… (Вишня, І, 1956, 171); Крицеві згуртувалися ряди (Сос., І, 1957, 267).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 353.