КРИ́ШКА1, и, ж. Верхня частина предмета, якою затуляють у ньому отвір; покришка, накривка. Гануш.. проворно одчинив кришку фортеп’яна, сів і вдарив міцно по клавішах (Н.-Лев., III, 1956, 218); В тиші хтось грюкнув кришкою парти (Головко, II, 1957, 57); Вгорі зі стіни виглядала витяжна труба, закрита кришкою (Ю. Янов., II, 1954, 40).
◊ Не зоста́вити ні кри́шки, ні покри́шки див. зоставля́ти.
КРИ́ШКА2, и, ж.
1. Те саме, що кри́хта. Рудий Максим мав звичку згортати з столу всі кришки у жменю та кидати в рот (Коцюб., II, 1955, 52): — Обманула, дурисвітко, раз, то хоч тепер май кришку совісті (Стельмах, І, 1962, 131); — Ай, бабусечко! Що там розказувати! Нуда така! —.. Чого ж вивчили тебе, кришко? (Вовчок, І, 1955, 104).
◊ До [оста́нньої] кри́шки — те саме, що До [оста́нньої] кри́хти (див. кри́хта). Все, що було у торбині, Стеребив [Іван] до кришки (Рудан., Тв., 1956, 122); Ні (ані́, і) кри́шки — те саме, що Ні (ані́, і) кри́хти (див. кри́хта). — Вийди, доню, наперед,— сказав старий Проць.., ні кришки не дивуючись із того, що бачить її живу (Ю. Янов., І, 1954, 123); Кошик перевернений і паляниць ані кришки нема! (Фр., IV, 1950, 85).
2. Те саме, що кри́шиво. Для виготовлення кольорового асфальту застосовуються різні матеріали — мармурова кришка, вапняк, сірі й червоні гранітні висівки (Наука.., 4, 1963, 17); М’яка з торф’яною кришкою земля пружинила під колесами (Стельмах, II, 1962, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 355.