КРУПА́, и, ж., рідко.
1. Те саме, що крупи́. Зерно сип на камінь знову; Жде крупа тебе давно, В ступах виспіло пшоно (Щог., Поезії, 1958, 196); Насунулись хмари, посипалася крупа пополовині з.. дощем (Н.-Лев., IV, 1956, 260).
Де́рти (дра́ти) крупу́ див. де́рти.
2. Те саме, що крупи́на. Є місця, де деревини — як крупа від крупи в московськім куліші (Коцюб., 1, 1955, 465).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 372.