КРУТЕ́НЬКИЙ, а, е. Досить крутий; крутуватий. — Низом, долиною в провалля є дорога. Крутенька, правда (Горд., II, 1959, 317);— Марина жінка добра… Мирон трошки крутенький (Мирний, І, 1949, 185); — Ще була.. після того бумага та ще й крутенька (Н.-Лев., IV, 1956, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 373.