КРУТИ́ГОЛОВА, и, ч. і ж., розм. Той (та), хто крутить іншим голови, морочить інших. Лукія, нахилившись до капітана, стишено-інтимно пояснює йому, що то дочка Горпищенка-чабана.— Ох, крутиголова, натанцюється хтось від неї… (Гончар, Тронка, 1963, 140).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 373.