КРУТНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех.
1. Однокр. до крути́ти 1-3. Художник крутнув вмикача, і кімнату залило море світла (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 361); Хлопець крутнув головою, очі злісно блиснули (Вас., II, 1959, 55); Пліт захитався й пропустив воду. Прудка течія крутнула ним і понесла вниз (Коцюб., І, 1955, 355); Кир.. схопив Северина за руку і крутнув так, що вона хруснула (Тют., Вир, 1964, 370).
2. Змінити напрям руху чогось; повернути (у 1 знач.). Він крутнув яструбка різким поворотом на німця (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 87); // Повернутися (у 1 знач.). Василик біг якраз навстріч Орлюкові. Але, почувши крик учительки, він крутнув назад (Довж., І, 1958, 391).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 377.