КРУТІ́Ж, тежу́, ч., рідко. Те саме, що вир 1. Великий жаль вхопив Івана за серце.. Його тягло скочити з скелі у крутіж (Коцюб., II, 1955, 332); Розсікав [Тимофій] тугі підводні течії, могутніми плечима з розгону кришив крутежі (Стельмах, II, 1962, 204).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 376.