КРУШИ́ТИ, крушу́, кру́шиш, недок., перех.
1. розм., рідко. Те саме, що трощи́ти 1; розбивати вщент. Чавун і свинець пронизували з шкваром ряди, крушили кістки (Стар., Облога.., 1961, 36); Кинулись [козаки] крушити на дрізки три шибениці (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 167).
2. також без додатка, заст., нар.-поет. Журити, мучити. Смутно, страх як смутно було,.. і хоч смуток крушить, а таки скарб.. маємо (Вовчок, І, 1955, 300); Не діло мене крушило, а туга насердна… (Барв., Опов.., 1902, 119).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 379.