КРЯ́КАТИ, кря́каю, кря́каєш і кря́чу, кря́чеш, недок.
1. Видавати звуки «кря-кря» (про птаха родини воронових; каркати (у 1 знач.). Убрався між ворони і крякай як вони (Номис, 1864, № 5880); На стрісі.. Сів ворон та й кряче, недолю віщує (Фр., XIII, 1954, 94); Стало чуть, як гайвороння кряче, Ворушачи.. гілля дібров (Бажан, Роки, 1957, 228).
2. перен., розм. Віщувати, накликати нещастя, невдачу. — Журно! — промовила [мати],— все думається.. Та ще й сон такий бачила сю ніч.. Поганий сон, сину! — Ат, не крякайте, мамо! (Головко, І, 1957, 69).
3. Видавати звуки «кря-кря» (про качок); кахкати. За городом качки пливуть. Каченята крячуть (Укр.. лір. пісні, 1958, 203); Там лиски чорніють. Там крижні крякають у ситняках,— І так щодня (Рильський, І, 1956, 76).
4. рідко. Те саме, що ква́кати; кректати (у 2 знач.). Сова З-під стріхи в поле вилітає, А жаби крякають, гудуть (Шевч., II, 1953, 16); Десь за Россю на болоті крякали жаби (Н.-Лев., І, 1956, 62).
5. тільки кря́каю, кря́каєш і т. д. Те саме, що кректа́ти 1. Демид Пампушка, слухаючи [Оврама], аж підстрибував од нетерплячки, аж крякав басом (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 268); Дзвеніли чарки, .. захмелілі друзі, випиваючи ще по одній, крякали (Кол., Терен.., 1959, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 379.