КРІПА́ЧИТИ, чу, чиш, недок., іст., розм. Перебувати в кріпацтві; бути кріпаком, підневільним. — Ти, сину, кріпацтва, мабуть, не застав? — Не застав, бабо. Дід мій кріпачив (Ю. Янов., І, 1954, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 357.