КРІ́ПЛЕНИЙ, а, е, спец. Дієпр. пас. мин. ч. до кріпи́ти 1, 2, 5. Пробував [Мухтаров].. оцінювати коротенькі, навіть не кріплені дерев’яним кріпленням ту-нельки (Ле, Міжгір’я, 1953, 366); Наливки були не міцні, не кріплені, і Роман покуштував кожної (Минко, Ясні зорі, 1951, 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 357.