КІЛЬ, я, ч.
1. Поздовжня балка нижньої частини судна, що є його головним кріпленням. Пароплав раптом черкнув об щось кілем, втратив хід і широким рухом повернувся носом проти течії… (Ю. Япов., II, 1954, 91); Спочатку підняло корму так, що ніс майже весь занурився у воду, потім корма осіла, а ніс піднявся, оголюючи кіль (Ткач, Моряки, 1948, 124).
2. Вертикальна площина хвоста літака (дирижабля) з прикріпленими до неї поворотними кермами. Батарейці били.. Перед кілем юнкерса спалахнув чорний клубок диму (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 323).
3. Поздовжній виступ грудної кістки в більшості птахів і деяких ссавців, що має вигляд гребеня. Кіль грудної кістки.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 160.