КІ́НВА, и, ж.
1. Великий дерев’яний кухоль. А трохи згодом Раби вечерю принесли І кінву доброго сикеру (Шевч., II, 1953, 71); Кухарі.. ставлять.. по всіх столах дерев’яні ваганки з потравою, а між ними у великих кінвах.. горілку, мед, пиво (Стор., І, 1957, 256).
2. діал. Відро. Молодичка кароока.. бігла з кінвами по воду (Сл. Гр.).
КІНВА́, и́, ж., розм. Збірн. до кінь 1. Бач, скілько кінви пасеться (Сл. Гр.); Мимо проїжджають, сунуть кінвою війська (Гончар, III, 1959, 70).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 163.