КІСТЛЯ́ВИЙ, а, е.
1. Худий, з випнутими кістками. На кістлявих її плечах сіріє сорочка (Сл. Гр.); В ноги упав сердешний Микита Уласович та кістляві руки відьомські цілує (Кв.-Осн., II, 1956, 190); Блідий, кістлявий [хлопець], весь аж світиться після хвороби (Гончар, Таврія.., 1957, 421); * Образно. Україна і Росія вистояли в суворій боротьбі проти.. кістлявої примари голоду (Цюпа, Україна.., 1960, 55).
2. у знач. ім. кістля́ва, вої, ж., перен., фам. Про смерть. Іду в робочій лаві, І вже тому радий, Що я, на зло кістлявій, Ще й досі молодий (Криж., Срібне весілля, 1957, 23).
3. Те саме, що кости́стий 3. Кістлява риба.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 170.