ЛАНЬ, і, ж. Тварина родини оленів, струнка і дуже прудка. Як гордо мчали ми через рови й каміння.., Як пробивалися між плетивом гіллястим За ланню бистрою, за кабаном ікластим! (Рильський, II, 1956, 15); // перен. Про струнку, тендітну жінку. — Не хвилюйся, моя трепетна лань,— лагідно озвався [батько] (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 145); * У порівн. Неначе сполохана лань гірська, побігла Назірахон (Ле, Міжгір’я, 1953. 238).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 447.