ЛА́ПИЩЕ, а, с. Збільш. до ла́па 1, 2. Він [коновод] загріб своїми лапищами цілу купу каміння і потяг до стовпа (Гр., II, 1963, 296); — Який-небудь відставний суб’єкт лізе тобі в грудну клітку своїми лапищами… (Гончар, Тронка, 1963, 111); Сосни махали кошлатими лапищами (Донч., II, 1956, 36); * Образно. Немилосердні лапища війни і злиднів не минули села (Стельмах, II, 1962, 188).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 448.