ЛА́СТІВКА1, и, ж.
1. Перелітний птах ряду горобцеподібних з вузькими гострими крилами, стрімкий у льоті. Ластівки вились над ставком і от-от не черкались крилом блискучої хвилі (Коцюб., І, 1955, 40); Лаштуються відлітати Щороку сині ластівки (Рильський, Сад.., 1955, 22); * У порівн. Дочка — як ластівка: пощебече, пощебече та й полетить (Укр.. присл.., 1955. 128).
2. перен., розм. Ласкава назва дівчини або жінки. — Е, дочко,— каже старий,— любих гостей до хати просять, а ти тут в’єшся. Йди, моя ластівко! (Вовчок, І, 1955, 72); — Ненько моя, ластівко моя! Десь ти багато горя зазнала, десь ти багато сліз вилила, що не схотіла на цім світі жити (Н.-Лев., II, 1956. 248).
◊ Пе́рша ла́стівка — про перші ознаки появи кого, чого-небудь. Одною з перших ластівок української прози про людей комуністичної праці став роман "Серце мого друга" Д. Бедзика (Рад. літ-во, 5, 1962, 15).
ЛА́СТІВКА2, и, ж., розм. Те саме, що ла́стка.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 452.