ЛЕБЕДИ́НИЙ, а, е.
1. Прикм. до ле́бідь 1. Долини й гори були засипані свіжим білим снігом, неначе лебединим пухом (Н.-Лев., III, 1956, 142); Лебедині крила— хмари в вишині (Сос., Солов. далі, 1957, 117).
2. Який чим-небудь нагадує лебедя (у 1 знач.); такий, як у лебедя; // Білий, як у лебедя. Кінь спинається дрижачою ногою в брудного кювета і важко піднімає свою лебедину шию (Гончар, III, 1959, 158); Під горою криниченька: Там вмивалась дівчинонька. Вмивалася, говорила: Лице моє лебедине (Метл. і Кост., Тв., 1906, 57).
◊ Лебеди́на пі́сня; Лебеди́ний спів — останній твір; останній вияв таланту, діяльності. Лебединим співом Максима Тадейовича [Рильського] звучить чудесна його стаття про великого народного митця О. П. Довженка (Нар. тв. та етн., 5, 1964, 16); [Світловидов:] Я всю душу вклав у цей проект!.. Він мені навіть уві сні ввижається: чи тому, що старість, чи, може, це вже моя лебедина пісня?.. (Ваш, Дніпр, зорі, 1953, 23); — Образно. Лебединою піснею літа Айстри в київських парках цвітуть (Нагн., Гірські вершини, 1960, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 457.