ЛЕДАЩИ́ЦЯ, і.
1. ж. Те саме, що ле́дарка. — А там, про мене, й сватай, коли вона здорова і не ледащиця (Н.-Лев., II, 1956,179); Весною Муха-ледащиця Майнула у садок На ряст, на квіти подивиться (Гл., Вибр., 1951, 65); Когось іншого вже прозвали б ледащицею .. за те, що не любила працювати, а Даринці аж личило (Ю. Янов., Мир, 1956, 94).
2. ч. і ж. Те саме, що леда́що 2. Що п’яниця-ледащиця щодня п’є; А як прийде та додомоньку. Мою головоньку б’є (Барв., Опов.., 1902, 270); Гляньте — молодесенька, а вже впивається! Ледащиця, та й годі!.. (Вовчок, І, 1955, 268); — Маєтку не має вона ніякого,— говорила дальше Миколайова. — Що там по батьках лишилось, те брат-ледащиця проплутав (Фр., VI, 1951, 257); * Образно. В того доля ходить полем, Колоски збирає; А моя десь, ледащиця. За морем блукає (Шевч., І, 1951, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 467.