ЛЕДЕНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. тільки 3 ос. Перетворюватися в лід або вкриватися льодом. Ніч. Холодна, пронизлива ніч. Леденів крило літака… (Забашта, Вибр., 1958, 234); // Ставати холодним як лід; мерзнути, заклякати. В тій її крайній Півночі була не тільки холоднеча та пурга, від якої душа леденіє, .. була там. і краса білих літніх ночей (Гончар, Тронка, 1963, 264); * Образно. — Перед його [В. І. Леніна] величчю схилились не тільки люди, а й природа. Вона леденіла тоді з розпачу (Довж., І, 1958, 485).
2. перен. Завмирати, ціпеніти (від жаху, болю, туги тощо). Жандарми зашарили по хаті ліхтариками, й Мокрина з дочкою леденіли, мов мерці, в цьому світлі (Козл., Ю. Крук, 1957, 386).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 468.