ЛЕ́ЙБИК, а, ч., діал.
1. Чоловічий верхній одяг (звичайно без рукавів). Він був у довгому лейбику до колін, в хромових чоботях (Кучер, Трудна любов, 1960, 158); // Частина чоловічого костюма; жилет. З’явився відомий на весь город ефенді Мустафа, у чорній візитці, рябому лейбику (Коцюб., II, 1955, 136); Іван.. розглядає Сидора Пазюка: висока бараняча кучма, гуня навпашки, під нею гаптований лейбик (Кол., Терен.., 1959, 147).
2. Жіночий верхній одяг. Жінка висмикнула вати з свого старого лейбика й дала Дрімайлові (Н.-Лев., IV, 1956, 317).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 471.