ЛЕЛІ́ЯТИ, і́ю, і́єш, недок., перех.
1. Оточувати ласкою, піклуванням; пестити, голубити. Отак він любить, так леліє — За неї зробить все, як є… (Гірник, Сонце.., 1958, 196); * Образно. Любов, що кохає й найменшого брата, Собою весь світ обіймає й леліє (Фр., XIII, 1954, 125); Вітер чуб його русявий торкав, леліючи, крилом (Сос., II, 1958, 183); // перен. Дбайливо, з любов’ю доглядати що-небудь. Надійшла весна. Вся ланка Льон леліяла, плекала (Криж., Під зорями.., 1950, 44); Це нам квітки щаслива Батьківщина в садах своїх леліє голубі, щоб на вершини линули орлино ми по шляху батьків у боротьбі (Сос., Поезії, 1950, 249).
2. перен. Те саме, що плека́ти. Сучасному читачеві може видатися дивним і навіть неправдоподібним, що Заньковецька все життя леліяла мрію зіграти Катерину у "Грозі" — і не могла цю мрію здійснити: царський уряд не допускав на українську сцену твори російських драматургів… (Рильський, III, 1956, 348).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 475.