ЛЕПЕТУ́ХА, и, ж., розм. Та, що багато лепече; говоруха. Прошу ж тебе, мій миленький, до свекрухи й не веди, Бо свекруха й лепетуха, сварливая голова (Чуб., V, 1874, 535); Тетяна.., не помітивши там Химки Цвіркунихи, заспокоїлась. Найважливіше — щоб не бачила [її з Олексою] ця нездержлива лепетуха, а то зараз рознесе по всій слободі (Добр., Тече річка.., 1961, 275).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 478.