ЛЕТАРГІ́Я, ї, ж.
1. мед. Хворобливий стан, схожий на сон, з майже нечутним диханням і пульсом. Ми зиму жили над Бугом у Дмитровці.. Ту т я хворів скільки місяців гарячкою і замер (летаргія) (Збірник про Кроп., 1955, 27); Почув [пан] холод у цілім тілі і біль, утому і непевність, помішану зі страхом, як чоловік, що будиться з летаргії — в темнім і тіснім гробі (Фр., II, 1950, 109); * У порівн. Стільки років жив [Забейко], наче в летаргії, аж раптом цей дітлах дивно й боляче розбудив його (Вільде, Винен.., 1959, 59).
2. яка, перен. Цілковита нерухомість, бездіяльність. В’язниця спочивала в обіймах незбудної летаргії (Кач., II, 1958, 349); Вони робитимуть все, що можна, аби розбудити громадську думку з тієї галицької летаргії, яка живій людині давно вже печінки виїла (Кол., Терен.., 1959, 292).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 479.