ЛИГНУТИ1 ну́, не́ш, док., перех., вульг. Однокр. до лига́ти2. І сонце злізло височенько, Уже час сьомий ранку був; Уже закушовав [закушував] смачненько, Хто добре пінної лигнув (Котл., І, 1952, 209); Там на диво бенкет розпочався. Вихиляють до дна Повні кухлі вина.. Всяк лигнув до пуття (Граб., І, 1959, 296).
ЛИГНУ́ТИ2, ну́, не́ш, док., перех., вульг. Ударити. Чіпка, як почув про діло — мов хто його обухом лигнув по голові (Мирний, II, 1954, 571); Хтось лигнув його [Андрія] так, що він зарився у пісок (Тют., Вир, 1964, 412).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 483.