Слово "лизати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ЛИЗА́ТИ, лижу́, ли́жеш, недок., перех. і неперех.

1. Проводити язиком по кому-, чому-небудь, доторкуватися язиком до когось, чогось. Кожна корова своє теля лиже (Укр.. присл.., 1955, 288); * Образно. Тепле, як язик материн, сонце лиже і лиже рожеві спини [поросят] (Горд., II, 1959, 11); * У порівн. Вітер піднімався зверху, падав вниз й неначе лизав язиками по снігу (Н.-Лев., II, 1956, 63); // Їсти, пити, підбираючи страву, питво язиком. Лисичка тим часом лиже та й лиже кашку, аж поки сама всеї [всієї] не з’їла (Фр., IV, 1950, 57); [Іван:] Ви ж високого коліна: ваш батько вкупі з хортами лизав панські тарілки! (Кроп., І, 1958, 67); Дружину княжу вороняччя покривало чорними крильми, хижі звірі лижуть кров гарячу, і гарчать, і б’ються над кістьми (Забіла, У.. світ, 1960, 172); // перен. Доторкуватися або вкривати собою (про хвилю, вогонь і т. ін.). Між хмарами місяць тихенько котивсь, І на небі заїзди займались; А піняві хвилі Дніпрові дулись І берег високий лизали (Бор., Тв., 1957, 70); Уже готовий злиток лежить у нагрівальній печі. Гаряче полум’я генераторного газу лиже його з усіх боків (Собко, Біле полум’я, 1952, 307); Вогонь червоним язиквм лизав дерево.

2. перен., зневажл. Цілувати. [Печариця:] Слова по-людському вимовити не може [Грицько], — а от ручки, лиже!.. (Мирний, V, 1955, 154); — Бовдур!— і вона впилась губами в нього ще раз. — Їй-богу ж, гепну! — Йолоп! — не вгавала пані і лизала його знов та й знов (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 17).

◊ Лиза́ти ру́ки (п’я́ти, чо́боти, рідко по рука́х і т. ін.) кому — підлабузнюватися до кого-небудь, принижуючи власну гідність; лизатися (у 3 знач.), підлизуватися. [Герасим:] Ах ти ж [Пузир] погань! Давно лизала панам руки, за верству шапки скидала, а тепер розжилася, кумпанію з панами водить (К.-Карий, І, 1960, 400); Галицькі бояри чужинцям п’яти лижуть, продають рідну землю, гендлюють нею (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 290); Все корилось перед ним, Шанувало, поважало, І лизало по руках (Фр., XIII, 1954, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 484.