ЛИ́НВА, и, ж. Товста дуже міцна мотузка з волокон або дроту; канат. Робітник від млинка стояв над ямою і торгав линву, що зовсім вільно звисала з валу (Фр., І, 1955, 108); М’язисті плечі й дебелі руки — все тіло [шахтаря] переплетене м’язами, як вузлами сталевої линви (Чорн., Красиві люди, 1961, 10); * У порівн. Регіт, гамір, шум.. Язики, як линви, лиця розпашілі, в них прихована гроза (Тют., Вир, 1964, 176).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 486.