ЛИНЯ́ТИ, я́є, недок.
1. Втрачати свіжість, яскравість первісного кольору; блякнути (у 2 знач.). Очі плачуть, чорні брови Од вітру линяють (Шевч., І, 1955, 72); Сіро і сутно [сутінно] ставало на острові по заході сонця: всі фарби линяли, як в акварелі, що її підмочили (Коцюб., II, 1955, 296); Фарби Макса Лібеля вирізнялись особливою міцністю. Тканини, пофарбовані ними, не линяли (Собко, Серце, 1952, 207); // перен. Втрачати своєрідність, яскравість, самобутність і т. ін. В перекладі [крилаті слова] тьмяніють, линяють.., бо їм немає цілковитих відповідників (Літ. газ., 7.ІІ 1958, 3).
2. Поновлювати в певні періоди зовнішній покрив (пір’я, шерсть, панцир і т. ін.) (про тварин, птахів, комах). Коли сокіл линяє — Широко він свої крила розпускає, Високо у гору літає (Мирний, V, 1955, 270); Виростаючи, личинка линяє востаннє й перетворюється на лялечку (Шкідн. поля.., 1949, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 487.