ЛИ́СЯЧИЙ, а, е. Прикм. до лис і лиси́ця. Вони зайшли на галявину, пориту лисячими норами (Тют., Вир, 1964, 228); Мельник викресав вогню і освітив вузьку, як лисяча нора, печеру (Коцюб., І, 1955, 353); // Зробл. із хутра лиса, лисиці. У діда.. з лисячої шапки, яку він і влітку не знімає, мов із стріхи, вода капотить (Руд., Остання шабля, 1959, 439); На ніжних її плечах не лисяча горжетка, а зелені погони з трьома червоними нашивками (Вишня, І, 1956, 313); // Такий, як у лиса, лисиці. Рудий песик з лисячою мордочкою сидів біля драбини (Донч., Ю. Васюта, 1950, 136); // перен. Хитрий, лукавий. Безсила злість в очах.., а на обличчі закостеніла та ж солодка лисяча осмішка [усмішка] (Вас., IV, 1960, 43); Герман уважно дивився на дебелу коротку потилицю Рідкодуба і думав про напористість уповноваженого та про лисячу вдачу Христича (Кир., Вибр., 1960, 205).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 494.