ЛИХОМА́НИТИ, ить, перех., розм. 1. безос. Про відчуття гарячки (у 1 знач.). — Чогось лихоманить мене, — здригнувся Левко й передав косу Григорієві (Стельмах, І, 1962, 557); // Про відчуття нервового дрожу внаслідок надмірного хвилювання, страху і т. ін. — Молоді ви ще, то звідки вам знати, який то був чоловік Гаркуша. Перед ним панів лихоманило, тряслися, як восени лист на осиці (Кочура, Зол. грамота, 1960, 40); [Сергій:] Бачив би ти, як її лихоманило перед кожним екзаменом (Дмит., Дівоча доля, 1960, 44).
2. перен. Приводити в збуджений стан; хвилювати. Коли агітатор від земельної давнини перейшов до нинішніх справ, до різних чуток, що лихоманили село, тут уже всі, витягнувши шиї, почали розбиратись (Стельмах, І, 1962, 368); Недарма.. старий світ шаленіє.. Недарма його лихоманить засліплююча ненависть і охоплює похмура розгубленість (Рад. Укр., 15.Х 1961, 2).
3. перен. Порушувати нормальний ритм роботи (підприємства, установи). Припливи і відпливи робочої сили лихоманять будови (Рад. Укр., 6.III 1963, 2); Навіть сторож дід Павло — На електровозі!.. Лихоманить шахту "Біс" Штурмова гарячка! (С. Ол., Вибр„ 1959, 221).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 498.