ЛИЦЕДІ́Й, я, ч.
1. заст. Актор. У Петербурзі, у виставі "Вій", я й виступив перший раз на кону, як лицедій, в маленькій рольці чабана (Збірник про Кроп., 1955, 317); * Образно. — Я навіть вергуни вмію пекти. — Вергуни? Ха-ха-ха… От молодчина! Ну й дівка! Не дівка, а справжній лицедій (Добр., Очак. розмир, 1965, 23); // перен., зневажл. Посередній або поганий актор. Створити образ видатної людини в кінофільмі.. не може простий лицедій, а лише артист — громадянин, справжній художник (Довж., III, 1960, 137).
2. перен. Людина, яка вміє маскувати свої думки, вчинки і т. ін.
ЛИЦЕДІ́ЙКА, и, ж., заст. Жін. до лицеді́й.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 500.