ЛИ́ЧКО1, а, с. Пестл. до лице́ 1, 4. А щоб личко не марніло З чорними бровами, — До схід сонця в темнім лісі Умийся сльозами (Шевч., І, 1951, 39); Його червоні личка мішалися з китицями рож, а білу сорочечку не можна було доглянути поміж роєм білого цвіту (Март., Тв., 1954, 147).
ЛИ́ЧКО2, а, с. Зменш.-пестл. до ли́ко. Пожалієш личка, не поможе й вірьовка! (Укр.. присл.., 1955, 106); [Старша дружка (до боярина):] Старий боярин, як качан.. Личком підперезався, У бояри прибрався (Н.-Лев., II, 1956, 427).
◊ Не ли́чком ши́тий — те саме, що Не ли́ком (з ли́ка) ши́тий (див. ли́ко). [Петро:] Воно, значить, і ваша гімназія не личком шита! Таки часом і вона засіва добре насіння… (Мирний, V, 1955, 157).
ЛИ́ЧКО3, а; мн. ли́чки, чок; с., розм. Вузька поперечна нашивка на погонах. — Ти, сержант, зловживаєш своїми личками, — нарікали товариші (Гончар, І, 1954, 95).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 502.