ЛОРНЕ́Т, а, ч.
1. Рід монокля в оправі, яким користувались у дворянських колах. І, здається, не лорнет у його блідій і вузькій руці, а лупа, без якої він не розглядів би полтавської губернської дрібноти (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 244).
2. Окуляри в оправі з ручкою. Онєгін входить, іде поміж рядами сам, Лорнет подвійний свій наводить На ложі незнайомих дам (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 548.